За способом зведення, який визначається типом вживаного матеріалу, перегородки бувають панельні або повнозбірні (з елементів, за висотою дорівнювати висоті приміщення), з дрібноштучних матеріалів (плитні і блочні – з цегли, каменю, склоблоків) і каркасні.

Для зведення перегородок використовують різноманітні матеріали: гіпсобетон і пористі бетони, керамічну цеглу, ДСП, ДВП, фіброліт, скло і склоблоки, гіпсокартонні і гіпсоволокнисті плити тощо.

Слід враховувати, що при використанні цегли, бетонних блоків та інших важких матеріалів навантаження на перекриття зростає і їх доведеться підсилювати.

Залежно від того, наскільки мобільно за допомогою перегородок можна змінювати внутрішній простір будівлі, їх поділяють на стаціонарні, збірно-розбірні і такі, що трансформуються.

До стаціонарних перегородок належать такі конструктивні типи: панельні, з дрібноштучних елементів (плит, блоків, цегли, склоблоків) і каркасні. Такі перегородки зводять і демонтують при капітальному ремонті будівлі або приміщення.

Панельні перегородки

Панельні перегородки (гіпсо-, керамзито-, газо-, залізобетонні) тривалий час були найпоширенішими. Вони опираються безпосередньо на конструкції перекриття, і їх кріплять із трьох боків до стін і стелі за допомогою металевих кріплень і анкерів. Перегородки монтують після облаштування усіх зовнішніх і внутрішніх стін та встановлення прогонів перекриття. Нині виготовляють малорозмірні панелі перегородок із висотою, що дорівнює висоті приміщення (2,5–3,0 м), завширшки 200 мм і більше, завтовшки 80–100 мм.

Перегородки з дрібноштучних елементів

Для спорудження таких перегородок в основному застосовують такі дрібноштучні елементи: цеглу, бетонні і гіпсові плити або блоки. Часто використовують і склоблоки, виготовлені за сучасною технологією з новими декоративними властивостями.

Перегородки з цегли мають високі протипожежні та звукоізолювальні властивості, високу вологостійкість, вони можуть бути будь-якої форми (у т. ч. криволінійної).

Найчастіше цегляну перегородку укладають завтовшки у півцегли. Якщо в перегородці необхідно зробити вентиляційний канал, то її зводять завтовшки у півтори цегли. Кладку перегородки армують дротяними прутами або сітками діаметром 6 мм, які укладають у шви розчину через кожні 4–5 рядів кладки.

У місцях прилягання перегородки до стіни треба залишити штраби завглибшки 5–6 см. У них заводять цеглу перегородки, що забезпечує їм необхідну стійкість. Для підготовки під подальше оздоблення цегляні перегородки зазвичай штукатурять з обох боків звичайними цементно-вапняно-піщаними розчинами і ретельно затирають. З боку приміщення з підвищеною вологістю бажано облицювати їх на всю висоту (або не менше 180 см) керамічною плиткою, іншими вологостійкими матеріалами або пофарбувати водостійкою фарбою.

Вага плит і блоків для перегородок не перевищує 14–23 кг, а геометричні розміри такі, що з ними зручно працювати одному монтажникові. Роблять їх із гіпсу, гіпсобетону, легких (найчастіше ніздрюватих) бетонів та інших матеріалів. Як правило, товщина перегородок із таких елементів – від 80 до 200 мм.

Гіпсові плити призначені для зведення самонесучих перегородок у приміщеннях із вологістю до 60%. Вони стійкі до гниття, коливання температури і вологості не спричиняють у них жодних деформацій, перегородки з цих виробів мають високий ступінь вогнестійкості і звукоізоляції, гіпсові плити легко пиляти й обробляти. Поверхня гіпсових плит має високу якість, їх не треба штукатурити, поверхня перегородки відразу готова до подальшого оздоблення. Для облаштування перегородок використовують монтажний гіпсовий клей.

Досить поширеними є перегородки зі склоблоків. Склоблоки – це вироби із герметично закритою порожниною, утвореною в результаті з'єднання двох відпресованих скляних пластин (половинок-напівблоків). Кожна половинка зроблена з товстого скла (6–7 мм). Широке застосування склоблоків обумовлене високою міцністю, хорошою тепло- і звукоізоляцією, вологостійкістю, високими світлопропускними властивостями, довговічністю, негорючістю. Крім того, склоблоки є термостійким матеріалом, вони витримують перепади температури від –40 до +50°C. Поверхня сучасного склоблока може бути гладкою, рифленою, прозорою, матовою і навіть кольоровою. Склоблоки з різною поверхнею по-різному пропускають світло. Вони бувають світлопрозорими (з гладкою поверхнею лицьових стінок), світлорозсіювальними і світлонапрямними. Монтують склоблоки на розчині, можна також застосовувати спеціальні модульні дерев'яні ґрати.

Для облаштування каркасних перегородок можна застосовувати різні матеріали: гіпсокартонні листи, ДВП, ДСП тощо. Найпоширенішими є каркасні перегородки з гіпсокартонними плитами.

Каркасна гіпсокартонна перегородка складається із профільного металевого каркаса (можна використовувати і каркас з дерев'яних брусків), який обшивають з обох боків гіпсокартонними плитами. Каркас за периметром кріплять до будівельних конструкцій, і він є несучою частиною для гіпсокартонних плит. За наявності вимог до теплової, звукової і вогнезахисної ізоляції порожнину перегородки між гіпсокартонними плитами заповнюють ізолювальним матеріалом із мінеральних волокон.

Елементами металевого каркаса є напрямні і стійкові профілі довжиною 2,75–4,5 м із рулонної оцинкованої сталі завтовшки 0,55–0,7 мм. Це довгомірні елементи зі швелероподібним перерізом. Якщо застосовують дерев’яний каркас, то використовують бруски перерізом 50х50 або 50х100 мм, які встановлюють на дерев’яну обв'язку (брус), укладену під перегородку на основу перекриття або діафрагму. При підвищеній вологості (санвузли, кухні, ванні кімнати) рекомендують застосовувати вологостійкі гіпсокартонні плити, а в місцях прямого потрапляння води на стіни поверхню плит слід покривати гідроізоляцією.

Допустима висота перегородки з гіпсокартонних плит (завтовшки 12,5 мм) залежить від розмірів поперечного перерізу використаних стійкових профілів і відстані між ними в каркасі перегородки, а також від її конструктивного рішення. Висота перегородки на металевому каркасі може сягати до 5–6,5 м (вага 1 м2 – 25–49 кг). Перегородка на дерев'яному каркасі (бруски перерізом 60х80 мм) може мати висоту до 4,1 м (вага 1 м2 – від 30 до 50,5 кг).

Монтаж гіпсокартонних перегородок слід розпочинати під час опоряджувальних робіт, перед облаштуванням чистих підлог, коли всі «мокрі» процеси закінчено і виконане розведення електротехнічних і сантехнічних систем, при температурі не нижче +15°С.

Легкі предмети, вага яких не перевищує 15 кг (фотографії, картини, полиці), можна підвішувати безпосередньо на гіпсокартонну обшивку за допомогою цвяхів, шурупів або гачків. Стінові шафи або полиці, вага яких перевищує 15 кг, кріплять, щонайменше, у двох точках дюбелями до порожнистих стін. Мінімальна відстань між дюбелями – 75 мм.

Збірно-розбірні перегородки монтують з окремих, готових до експлуатації елементів (подібно до конструктора), здебільшого після чистового оздоблення. Перевагою таких перегородок є те, що конструкцію за необхідності (наприклад, для зміни зонування в офісі) можна легко та швидко демонтувати і встановити на інше місце або навіть перевезти в інше приміщення. Важливим є те, що цю операцію можна виконувати не на стадії капітального ремонту приміщення, а в процесі його експлуатації. Після демонтажу частин перегородки залишаться видимими місця їх кріплень до підлоги, стін (невеликі отвори), але їх можна легко усунути. Ще однією особливістю збірно-розбірних перегородок є те, що їх можна зводити не тільки до плити перекриття, а й до рівня підвісної стелі. Але при цьому слід пам'ятати, що за необхідності підвищення звукоізоляції приміщень необхідно вжити додаткових заходів (наприклад, облаштувати гіпсокартонну перешкоду в міжстельовому просторі).

Збірно-розбірні перегородки часто називають модульними. Це пов'язано з тим, що в деяких конструкціях закладений принцип модульності, тобто технологія виробництва оптимізована під певні розміри. Причому всі типи модулів взаємозамінні і легко поєднуються один з одним. Модуль будь-якого типу за допомогою невеликого набору декоративних елементів можна змінити (на базі однієї і тієї ж основи-каркаса). При використанні модульних систем виникає необхідність застосовувати добірні модулі в місцях прилягання до капітальних конструкцій будівлі. З їх допомогою можна легко компенсувати нерівності поверхні, відхилення від вертикалі, недотримання проектних розмірів тощо.

На сучасному ринку представлені різні конструктивні системи збірно-розбірних перегородок, розроблені компаніями: «Bene» (Австрія), «Chicago Metallic» (Бельгія), «Clips» (Франція), «Deco» (Данія), «Nayada» (Росія), «Movinord» (Іспанія), «Tiaso» (Франція), «SAB-International» (Франція), «Triplan» (Данія) тощо.

Збірно-розбірні перегородки повинні:

• забезпечувати необхідну звукоізоляцію, вогнестійкість та повітрообмін;
• відповідати вимогам сейсмостійкості;
• організовувати простір, створюючи приміщення будь-якої конфігурації (з цією метою розроблені спеціальні кути, в т.ч. для повороту під будь-яким градусом, елементи у вигляді заокруглених кутів тощо);
• давати змогу зводити перегородки на необхідну висоту приміщення;
• давати змогу прокладати інженерні мережі, забезпечувати простий доступ до них і можливість легкої зміни місця розташування розеток;
• давати змогу встановлювати двері з різних матеріалів та конструкцій (розсувні, складені, маятникові тощо);
• відповідати загальному дизайнові інтер'єру;
• мати змогу встановлення навісного обладнання (поличок, стільниць, дощок тощо).

Зазвичай виробники пропонують кілька систем перегородок із різним за дизайном (і шириною) видимим профілем. Металеві деталі елементів перегородок мають захисно-декоративне покриття під срібло, золото, бронзу, дерево або їх фарбують порошковими емалями різних кольорів. Профілі для таких каркасів суттєво відрізняються від тих, які використовують для каркасних стаціонарних перегородок. Несучим елементом збірно-розбірних перегородок є каркас, який може бути виконаний з алюмінієвих, сталевих, комбінованих (несучий елемент – сталь, зовнішні видимі накладки – алюмінієві), ПВХ-профілів.

Способи навішування оздоблювальних панелей на зібраний каркас:

• за допомогою різних притискних профілів, з оцинкованої сталі або алюмінію з декоративним покриттям;
• з відкритими стиками (ширина стику – 6–17 мм);
• стик у стик за допомогою спеціальних кліпсів (стики між панелями – це невеликі фаски, немає видимих металевих розкладок).

У перегородці може бути встановлене скло будь-якого типу: вітринне, тоноване, покрите світловідбивальною, декоративною або захисною плівкою, одинарне або подвійне (завтовшки 4, 5 або 6 мм), загартоване, триплекс тощо. Заміну пошкодженої глухої панелі або скла здійснюють без демонтажу всієї конструкції.

Збірно-розбірні перегородки вирізняються можливістю прихованого і безпечного прокладання дротів, у тому числі для телефонних і комп'ютерних мереж, а також для маскування сантехнічних комунікацій. Для цього в стійках несучого каркаса і в горизонтальних перемичках є спеціальні технологічні отвори для розведень, а в секціях дроти прокладають між глухими панелями, де в певних місцях вирізають отвори під розетки.

Монтаж збірно-розбірних перегородок

Перегородки виготовляють і постачають у вигляді рам або збірних елементів. Спочатку монтують стельовий і підлоговий профіль, до яких кріплять акустичну стрічку. Профілі фіксують до стелі і підлоги за допомогою дюбелів і шурупів. Стики профілів з’єднують сталевими й алюмінієвими вставками. Пристінний профіль встановлюють на наявні стіни і колони.

Після завершення монтажу каркаса кріплять з одного боку перегородки оздоблювальні панелі, після чого монтують комунікації (електропроводку, телефонні кабелі тощо).

Спосіб кріплення перегородок залежить від їх розмірів, конфігурації встановлення і конструктивних особливостей. Перегородки можна кріпити до стін, підлоги, стелі (у тому числі підвісної).

Перегородки, що трансформуються (розсувні, складені), призначені для частої оперативної зміни планування в приміщеннях.

Такі перегородки поділяють на два функціонально відособлених класи: розсувні стіни і розсувні перегородки, які відрізняються наявністю або відсутністю з'єднання між панелями.

Розсувні стіни складаються з окремих незалежних панелей, що висуваються вручну по черзі з місця складування, а розсувні перегородки складаються з аналогічних панелей, але з'єднаних між собою завісами, за що їх часто називають «гармошками». «Гармошки» можуть бути як із підлоговою рейкою, так і з стельовою, а розсувні стіни – тільки зі стельовим кріпленням. Звукоізоляція сучасних розсувних стін і перегородок сягає 52 дБ, що наближено до звукоізоляції цегляної кладки (56 дБ).

Розсувні перегородки виготовляють із різних матеріалів: ламінованих ДСП, скла і навіть м'якого шкірозамінника. Є також повністю скляні перегородки. Перегородки можуть складатися з рухливих і стаціонарних частин (стулок, модулів) або тільки з рухливих.

Андрій АНДРУШКО